Цукровий діабет у дітей та підлітків

Цукровим діабетом (ЦД) називають метаболічне захворювання, яке призводить до хронічної гіперглікемії (стійкого підвищення рівня глюкози крові) внаслідок абсолютної або відносної недостатності інсуліну.

ЦД зустрічається повсюдно і є однією з найпоширеніших патологій ендокринної системи у дитячому віці. За останні роки спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей із дебютом цього захворювання. Щороку у світі кількість вперше хворих на ЦД збільшується на 6%. Діти та підлітки серед усіх хворих становлять близько 12-15%, і в переважній більшості випадків мають інсулінозалежний цукровий діабет (ЦД 1 типу). Найчастіше хвороба дебютує в дітей віком 4–10 років. Також при ЦД1 відзначається деяка сезонність виникнення: захворювання частіше діагностується в холодну пору року (осінь-зима).

Види цукрового діабету

У дітей виділяють такі види ЦД:

  1. Цукровий діабет типу 1 . Його також називають інсулінозалежним цукровим діабетом. Він характеризується абсолютною недостатністю гормону інсуліну. У свою чергу, ЦД1 може бути:
    • аутоімунним, при якому лабораторно виявляються власні антитіла (аутоантитіла) до β-клітин підшлункової залози, що виробляють інсулін;
    • ідіопатичний, при якому відбувається деструкція β-клітин, але не виявляються аутоантитіла.
  2. Цукровий діабет типу 2 . Інсулінонезалежний діабет, при якому рівень інсуліну в нормі або є незначна інсулінова недостатність, проте є резистентність клітин органів і тканин до цього гормону. Зустрічається в основному у дорослих, але може спостерігатись у підлітків деяких етнічних груп (афроамериканці, мексиканці, азіати).
  3. Інші види ЦД . У дітей найчастіше зустрічаються: MODY-діабет, який проявляється як ЦД 2 типу у підлітків, діабет при генетичних синдромах, ендокринопатіях.

За рівнем компенсації виділяють:

  1. Компенсований діабет, при якому в крові спостерігається нормальний вміст глюкози, а в сечі глюкоза відсутня.
  2. Субкомпенсований – у крові глюкоза досягає значень до 13,9 ммоль/л, у сечі кількість глюкози – до 50 г/добу.
  3. Декомпенсований ЦД. Глюкоза крові – понад 13,9 ммоль/л, глюкоза сечі – понад 50 г/добу, у сечі також з’являються кетонові тіла.

Причини цукрового діабету

Етіологія ЦД до кінця не вивчена, проте вважається, що розвиток патології можливий при одночасному наявності генетичної схильності та провокуючих факторів зовнішнього середовища.

Фактори розвитку ЦД:

  1. Генетична схильність (спадковість) . Даний фактор виділяють як провідну причину розвитку захворювання, яка реалізується після впливу ряду провокуючих факторів. Відомо, що ризик захворіти зростає за наявності ЦД1 у найближчих родичів. За різними даними від 10% до 47% хворих мають обтяжену спадковість за ЦД. Генетики визначили, що схильність до ЦД пов’язана з певними лейкоцитарними антигенами (HLA). Також із генетичними змінами пов’язують і розвиток неонатального цукрового діабету (виявляється у дітей у перші 6 місяців життя).
  2. Перенесені інфекційні вірусні захворювання . Такі інфекційні агенти, як віруси Епштейна-Барра, вітряної віспи, епідемічного паротиту, Коксакі, грипу, кору здатні вражати β-клітини підшлункової залози, які виробляють інсулін. Внутрішньоутробне інфікування вірусами також є етіологічним фактором розвитку ЦД. Так, близько 20% дітей із вродженою краснухою надалі діагностували ЦД.
  3. Вплив деяких хімічних речовин , медикаментів, які мають контрінсулярний ефект.
  4. Стреси .
  5. Травми підшлункової залози .
  6. Наявність захворювань, що викликають зміни у підшлунковій залозі: панкреатит, муковісцидоз (кістозний фіброз).
  7. Характер харчування у молодшому віці . Зазначено, що діти, які перебувають на штучному вигодовуванні в грудному віці, частіше схильні до ЦД надалі.
  8. Поліендокринна аутоімунна недостатність , при якій уражаються одночасно кілька залоз внутрішньої секреції.
  9. Ожиріння . Даний фактор може бути справедливим і для ЦД1, проте при ЦД2 виявляється значно частіше і є провідним. Особливо загрозливим є абдомінальний тип ожиріння (у народі називають ожиріння на кшталт «яблуко»).
  10. Наявність у дитини ендокринопатій (синдром Кушінг та інші).

Патогенез цукрового діабету

Патогенез ЦД відрізняється при ЦД1 та ЦД2, що впливає на тактику лікування.

Механізм розвитку ЦД 1 типу полягає у руйнуванні β-клітин підшлункової залози внаслідок аутоімунного запалення острівців Лангерганса. У патогенезі СД1 можна назвати такі етапи:

  1. Після впливу на організм дитини з генетичною схильністю провокуючих факторів виникає аутоімунне запалення зі збільшенням кількості та активності Т- та В-лімфоцитів, які підвищено синтезують антитіла, що провокує масову загибель β-клітин.
  2. Через загибель клітин знижується вироблення інсуліну, проте глюкоза крові на початкових етапах ще має нормальні значення. Такий стан називається латентним цукровим діабетом або порушенням толерантності до глюкози.
  3. При загибелі понад 90% β-клітин формується абсолютна інсулінова недостатність, яка проявляється характерною клінічною картиною, оскільки стійке підвищення глюкози крові порушує метаболізм білків, жирів, вуглеводів, ушкоджує судини різного калібру, нирки, сітківку ока, серце, нервову систему.

ЦД 2 типу у підлітків має інший механізм розвитку:

  • незначне порушення секреції інсуліну;
  • резистентність клітин до інсуліну – стан, коли біологічні ефекти інсуліну порушуються через нечутливість рецепторів до гормону підшлункової залози.

Крім цих факторів, велике значення в патогенезі СД2 відіграє ожиріння, що призводить до підвищеного утворення вільних жирних кислот, ліпопротеїнів. Збільшення у крові ліпопротеїнів сприяє резистентності до інсуліну. Також жирова тканина виробляє певний фактор, що перешкоджає зв’язуванню рецептора та інсуліну.

Симптоми цукрового діабету

При дебюті ЦД 1 типу у дітей є тенденція до швидкого розвитку клінічних ознак хвороби та прогресуючого погіршення загального стану. Основні симптоми, які мають насторожити батьків, такі:

  1. Характерна тріада симптомів:
    • Полідипсія – дитина починає вживати багато води, може випивати до 5-6 л на добу. Діти часто встають уночі, щоб попити, хоч раніше цього не спостерігалося.
    • Поліурія – часте і рясна сечовипускання не тільки в денний, але і в нічний час; у молодших дітей може виникати енурез.
    • Поліфагія – підвищення апетиту, дитина жадібно накидається на їжу, збільшує обсяги їжі, що споживається. Коли стан дитини перетворюється на стадію декомпенсації з недостатнім розвитком важкого кетоацидозу, апетит знову знижується.
  2. Швидке зниження маси тіла . Дитина за короткий час втрачає 5-10 кг.
  3. Сухість у роті , яка залишається незалежно від того, що дитина вживає великі обсяги рідини.
  4. Сухість шкіри та слизових оболонок . Часто спостерігається приєднання грибкової та бактеріальної флори, що проявляються свербінням, почервонінням шкіри. У молодших дітей можуть виникати попрілості.

Перелічені симптоми повинні ігноруватися батьками. При появі дитини в терміновому порядку необхідно показати лікарю. Якщо цього не зробити, у малюка досить швидко розвивається кетоацидоз. У дітей шкільного віку та підлітків він маніфестує протягом 2–4 тижнів, у дітей молодшого розвитку відбувається швидше, за кілька днів, а іноді й кілька годин. Як правило, діти з виявленим вперше ЦД надходять до лікувального стаціонару вже з кетоацидозом різного ступеня вираженості. Цей стан може також спостерігатися у будь-якої дитини з діабетом незалежно від тривалості хвороби та говорить про її декомпенсацію.

До ознак декомпенсації ЦД належать:

  1. Багаторазове блювання водянистого характеру, яке на початку може містити домішки їжі.
  2. Діарея.
  3. Нудота, зниження апетиту.
  4. Болі у животі, частіше біля пупка.
  5. Шкіра суха, бліда, на щоках рум’янець (діабетичний рубеоз).
  6. Слабкість, біль голови, запаморочення.
  7. Повітря, що видихається, має запах прелих яблук.
  8. При тяжкому кетоацидозі дихання стає дуже галасливим, чутним з відривом. Воно називається «дих Куссмауля».
  9. Розлади свідомості, при тяжкому некупірованому кетоацидозі дитина впадає в кому.

Більшість симптомів кетоацидозу неспецифічні та можуть зустрічатися при харчових отруєннях, ацетонемічному синдромі та інших патологіях. Тому при виявленні у дитини цих ознак слід терміново звернутися до лікаря для визначення причин стану. Ігнорування та самолікування є неприпустимими, оскільки без належного лікування цукровий діабет та його ускладнення несуть пряму загрозу життю та здоров’ю.

Діагностика цукрового діабету

Діагностика ЦД починається з того, що педіатр ретельно збирає анамнестичні дані. Особливу увагу приділяють скаргам: як давно хворіє дитина, які були перші ознаки хвороби, чи є у родичів ЦД чи інші ендокринологічні захворювання. Далі лікар оглядає дитину. Після первинного огляду та ретельного збору анамнезу педіатр можна припустити наявність ЦД у дитини та направити її до вужчого фахівця-дитячого ендокринолога.

Безумовно, найбільш інформативними методами діагностики захворювання є лабораторні методи діагностики. При підозрі на ЦД, обов’язково проводять такі аналізи:

  1. Визначення глюкози крові . Глікемія натще у здорових людей становить 3,3-5,5 ммоль/л. При рівні глюкози крові натще понад 7,0 ммоль/л або більше 11,1 ммоль/л при випадковому лабораторному заборі крові у будь-який час без прив’язки до їжі говорять про наявність цукрового діабету у дитини.
  2. Проведення глюкозотолерантного тесту . Натщесерце дитині визначають рівень цукру, потім дають випити певну кількість глюкози (залежно від віку пацієнта). Через 2 години після початку тесту повторно перевіряють ще раз рівень глюкози і оцінюють його результати.
  3. Визначення глікованого гемоглобіну (глікогемоглобін-HbA1c). Даний аналіз дозволяє судити про коливання глюкози крові протягом тривалого періоду (до 3 місяців).
  4. Загальний аналіз сечі із визначенням наявності глюкози. У нормі у здорових людей глюкоза у сечі відсутня.
  5. Визначення кількості С-пептиду (білка, що зв’язує два ланцюжки інсуліну) необхідне оцінки секреції інсуліну.
  6. Визначення специфічних антитіл :
    • до β-клітин (ICA) — виявляються раніше за інші антитіла;
    • до тирозинфосфатази (anti-IA-2), вказують на масивне руйнування клітин підшлункової залози;
    • до глутаматдекарбоксилази (anti-GAD) – підтверджують руйнування клітин у даний момент; частіше виявляються у дорослих та дітей старшого віку;
    • до інсуліну (IAA) – виявляються практично у всіх дітей із діабетом до 5-річного віку.

Диференціація між цукровим діабетом 1 та 2 типу при встановленні діагнозу

Безумовно, при виявленні у дитини стійкої гіперглікемії, у кожного дитячого ендокринолога виникає питання, якого типу відноситься діабет у конкретному випадку. Це дуже важливо, оскільки лікування та подальше ведення пацієнта безпосередньо залежить від типу ЦД.

Критерії СД1:

  1. Розвивається у дітей молодшого віку, найчастіше зустрічається у пацієнтів із дебютом захворювання до 10 років. Загалом, понад 90% дитячого ЦД належить саме до 1 типу.
  2. Спадковість. У 24% випадків у найближчих родичів дитини є ЦД.
  3. Клініка захворювання розвивається швидко, характерно гострий початок, швидке прогресування з погіршенням стану.
  4. Ожиріння трапляється не часто.
  5. У патогенезі провідну роль грають аутоімунні механізми.
  6. Чорний акантоз (специфічна зміна шкіри, що супроводжується її потовщенням, потемнінням та лущенням) зазвичай не спостерігається.

Критерії СД2:

  1. Виявляється у дітей пубертатного віку та старше.
  2. ЦД у родичів виявляється у 80% випадків.
  3. Захворювання має більш сприятливий, малосимптомний перебіг, початок поступовий.
  4. Патогенетична основа полягає над аутоиммунном процесі, а розвитку резистентності клітин організму до інсуліну.
  5. Ожиріння виявляється у переважній більшості випадків, часто поєднується з артеріальною гіпертензією, що говорить про наявність у дитини метаболічного синдрому.
  6. Може виявляється чорний акантоз.

Методи лікування цукрового діабету

Тактика лікування ЦД має особливості, залежно від типу діабету в дитини. Варто сказати, що ЦД для самих діабетиків це не так хвороба, як стиль життя. Адже для постійного підтримання нормоглікемії дитині потрібно буде довічно дотримуватися певних правил і дотримуватися порядку прийому їжі, а при ЦД 1 ще й графік ін’єкцій інсуліну. Дітям показано дозоване фізичне навантаження, яке особливо актуальне для підлітків із ЦД 2.

Обов’язковим етапом у лікуванні будь-якого типу ЦД є дієта . З меню виключають прості (легкозасвоювані) вуглеводи (цукор, солодощі, виноград). Перелічені продукти дозволяються лише за наявності у дитини гіпоглікемії, оскільки вони здатні швидко підвищити рівень глюкози крові, проте їх кількість має бути суворо регламентованою. У меню мають бути включені крупи, особливо гречана, оскільки вона має низький глікемічний індекс, нежирне м’ясо та риба, кисломолочні продукти. Харчування має бути частим і дрібним, що допомагає постійно підтримувати нормальний рівень глюкози крові. Також для підрахунку споживаних вуглеводів використовують метод «хлібних одиниць». Дієтотерапія при ЦД – це дуже великий та вкрай важливий етап лікування. Але призначати її може лише ендокринолог.

На тлі дієтотерапії проводять медикаментозне лікування ЦД. Дітям із ЦД1 призначають ін’єкції інсуліну (інсулінотерапія) – це свого роду замісна терапія. Дозу та кратність введення призначає лікар, враховуючи вік дитини та її індивідуальні особливості.

Дітям із ЦД2 іноді вдається контролювати рівень глюкози лише за допомогою дієти. Коли дієтотерапія неефективна, дитині призначають таблетовані цукрознижувальні препарати.

Крім медикаментозного лікування та дієти, важливою складовою лікування є щоденний контроль за рівнем глюкози . Дітям молодшого віку його забезпечують батьки, старші діти повинні вчитися самоконтролю і стежити за кількістю та якістю споживаної їжі та показаннями глюкози крові.

Наслідки цукрового діабету

Цукровий діабет це складне захворювання, оскільки хронічна гіперглікемія вкрай негативно впливає на організм дитини. Тяжкість ускладнень залежить від рівня глюкози в крові та якості виконання всіх рекомендацій ендокринолога. Усі ускладнення можна розділити на гострі та хронічні. До гострих ускладнень відносять:

  1. Діабетичний кетоацидоз, який характеризується підвищенням у крові рівня глюкози та кетонових тіл, а також появою кетонових тіл у сечі.
  2. Коматозні стани (кетоацидотична, гіперосмолярна, лактатацидотична, гіпоглікемічна кома).

До хронічних ускладнень при ЦД відносять ангіопатії (ураження кровоносних судин) та нейропатії (ураження периферичних нервів) різної локалізації, грибкові та бактеріальні ураження шкіри.

Share This Post

Customer Reviews

5
0%
4
0%
3
0%
2
0%
1
0%
0
0%

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *

    You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

    Thanks for submitting your comment!