Пієлонефрит у дітей

Хвороби сечовидільної системи займають чільне місце серед структури захворюваності дітей. Вони поступаються тільки хворобам бронхолегеневої системи та ШКТ. Серед нефрологічних хвороб інфекційно-запальні захворювання сечостатевої системи посідають перше місце. У свою чергу пієлонефрит – одна з найбільш поширених вищезгаданих патологій. Пієлонефрит – це інфекційне захворювання нирок, при якому запальний процес локалізований у канальцях, інтерстиціальній тканині (міжмінкова тканина нирки), а також у чашково-мисливській системі нирки. Ця патологія найчастіше зустрічається у дівчаток, що пов’язано з анатомічними особливостями жіночої сечостатевої системи.

Причини виникнення

Пієлонефрит немає специфічного збудника. Будь-які інфекційні агенти, що спричиняють запалення в інших частинах організму, можуть провокувати пієлонефрит. Найчастіше збудником є ​​кишкова паличка, яка потрапляє до урогенітального тракту через неправильне проведення гігієнічних процедур. Досить часто пієлонефрит викликають ентеробактерії, стафілококи та протеї. Однак причина може бути не лише бактеріальна. Віруси (грип, аденовірус, вірус Коксакі А) також можуть спровокувати захворювання.

Проникнення інфекції в нирки може відбуватися трьома шляхами:

  • гематогенним (зі струмом крові);
  • лімфогенним (по лімфатичних судинах);
  • урогенітальним (висхідним).

Найчастіше зустрічається висхідний шлях інфікування, коли в результаті порушення відтоку сечі бактеріальний або вірусний агент викликає запальний процес у чашково-мисливській системі, канальцях та інтерстиції нирок.

Чинники, які провокують розвиток пієлонефриту:

  • аномалії будови нирок та сечовивідних шляхів (міхурово-сечовідний рефлюкс, гідронефроз, дистопія нирок, дилатація сечоводу та інші);
  • травма нирки, що веде до порушення вільного відходження сечі;
  • ураження тканини нирок (медикаментозними препаратами, мікоплазмовою інфекцією, нефропатиями);
  • зниження імунітету;
  • спадковість;
  • захворювання статевих органів;
  • хронічні захворювання (цукровий діабет);
  • наявність хронічних осередків інфекції: хронічні тонзиліти, карієс, коліт;
  • органічні та функціональні порушення функції ШКТ: часті запори, дисбактеріоз.

Види пієлонефриту

1. За своїм походженням пієлонефрит поділяють на:

  • Первинний (необструктивний) – це пієлонефрит, який розвивається спочатку здоровій нирці, без наявності аномалій сечостатевої системи.
  • Вторинний. У свою чергу буває обструктивним (розвивається на тлі функціональних чи органічних порушень уродінаміки) та необструктивним (виникає на тлі ендокринних патологій, імунодефіциту чи дисметаболічних порушень).

2. За течією:

  • Гострий. Триває не більше 6 місяців від початку хвороби та закінчується повним одужанням.
  • хронічний. Дитина хворіє понад 6 місяців із наявністю не менше 2 рецидивів за цей період. Хронічний пієлонефрит може мати латентний та рецидивуючий перебіг. Про рецидиви говорять, коли є періоди загострення із характерними скаргами. Визначаються наявністю запальних змін у сечі. При латентному перебігу скарги відсутні, проте є зміни у лабораторних аналізах.

3. За поширеністю процесу: односторонній чи двосторонній.

Симптоми

Основні скарги хворих на пієлонефрит в активній стадії гострого запального процесу це:

  1. Підвищення температури тіла вище 38 ° С за відсутності катаральних явищ, озноб.
  2. Порушення сечовипускання: прискорене або дуже рідкісне виділення сечі, нетримання. Найчастіше такі порушення виникають при поєднанні пієлонефриту з циститом.
  3. Інтенсивний біль у поперековому відділі з боку ураженої нирки, що посилюється при постукуванні попереку, глибокому диханні, можливий біль у животі.
  4. Явища інтоксикації: слабкість, відмова від їжі, біль голови, блідість шкіри, порушення сну, швидка стомлюваність.
  5. Поява помірної набряклості.

Для хронічного пієлонефриту в період ремісії характерний тільки сечовий синдром, під час рецидиву відзначаються симптоми гострої форми, але менш виражені.

Перелічені ознаки є специфічними і можуть зустрічатися при багатьох захворюваннях. Відсутність типової клінічної картини і найчастіше прихована течія призводять до пізнього виявлення пієлонефриту, що може викликати затяжний перебіг і надалі призводить до хронізації процесу у дитини. Запорукою успішного перебігу пієлонефриту є раннє звернення до лікаря та своєчасне лікування. При виявленні у дитини перерахованих симптомів варто негайно звернутися до фахівця.

Діагностика

Діагностика пієлонефриту починається з огляду лікаря, який детально вивчає анамнез життя та захворювання, проводить огляд дитини, внаслідок якої може запідозрити захворювання сечовидільної системи.

Остаточно діагноз пієлонефриту встановлюється лише після виконання повного обсягу клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень.

Обов’язковим при підозрі на пієлонефрит є такі аналізи:

  1. Загальний аналіз крові , у якому можуть спостерігатися запальні зміни (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ), при хронічному процесі можлива анемія.
  2. Загальний аналіз сечі , у якому буде підвищено кількість лейкоцитів (лейкоцитурія), є бактерії (бактеріурія), з’являється білок у сечі, можуть бути поодинокі незмінені еритроцити (еритроцитурія).
  3. Аналіз сечі за Нечипоренком. Середній струмінь сечі перевіряють на наявність еритроцитів, лейкоцитів та циліндрів. Цей аналіз проводиться виявлення прихованої інфекції.
  4. Аналіз сечі по Зимницькому. Досліджують добовий об’єм сечі. Отриманий результат дає інформацію про концентраційну, видільну функцію нирок.
  5. Біохімічне дослідження крові може показати наявність головного ускладнення пієлонефриту ниркової недостатності. Досліджують такі показники: креатинін, загальний білок із фракціями, сечовина, холестерин, СРБ.
  6. Бактеріальний посів сечі з кількісним визначенням патологічної мікрофлори та чутливості до антибіотиків.
  7. Біохімічний аналіз сечі виконується за підозри на дисметаболічний генез пієлонефриту (вимірюється рівень уратів, оксалатів, цистину, ферментів сечі).

Крім лабораторної діагностики, широко використовуються і інструментальні методи, до яких належать:

  • УЗД органів сечової системи з проведенням доплерографії ниркового кровотоку. Можливе виявлення як зміни паренхіми нирки, так і супутніх захворювань, які могли спричинити пієлонефрит (анатомічні аномалії нирки, пухлини).
  • Рентгеноконтрастні дослідження (екскреторна урографія) також широко використовується, особливо визначення вторинних форм.
  • Контроль за артеріальним тиском дитини.
  • КТ.

Методи лікування

Діти з пієлонефритом обов’язково мають бути госпіталізовані до стаціонару. Лікування патології поєднує медикаментозні та немедикаментозні методи. У ряді випадків показано хірургічне лікування.

Немедикаментозне лікування включає дотримання режиму. Дітям на активній стадії пієлонефриту з наявністю лихоманки повинен бути забезпечений постільний режим (в середньому на 5-7 днів). У міру зникнення симптомів постільний режим поступово розширюють. Також важливе місце у лікуванні займає дієта. Дітям з пієлонефритом виключають із раціону часник, цибулю, м’ясні бульйони, смажені страви, каву.

Медикаментозне лікування завжди комплексне та варіює залежно від перебігу захворювання у кожного конкретного пацієнта. Обов’язковою складовою терапії є антибактеріальні препарати, які підбирають з урахуванням мікроорганізму, що спричинив захворювання. Антибіотик не повинен бути токсичним для нирок. Після курсу антибактеріальних препаратів продовжують лікування уросептиками. Також застосовують антиоксиданти, дезінтоксикаційну терапію, жарознижувальні засоби.

Хірургічне лікування використовують за показаннями (обструктивно-гнійний калькульозний пієлонефрит). Всі вроджені та набуті обструктивні форми пієлонефриту вимагають консультації дитячого уролога для вирішення питання можливості якнайшвидшого усунення обструкції.

Наслідки

Якщо перебіг пієлонефриту сприятливий, зазвичай він повністю виліковується. При несвоєчасному початку терапії, неякісному лікуванні або недотриманні рекомендацій лікаря захворювання може переходити до хронічного процесу.

З можливих ускладнень пієлонефриту виділяють:

    • Зморщування нирок.
    • Артеріальна гіпертензія ниркового генезу.
    • Гостра чи хронічна ниркова недостатність.
    • Гнійно-септичні ускладнення (піонефроз, паранефрит, абсцес, уросепсис, бактеріальний шок).

Після перенесеного пієлонефриту діти підлягають диспансерному нагляду дільничного лікаря-педіатра протягом 5 років. За відсутності загострень цей період дитина знімається з диспансерного обліку.

Share This Post

Customer Reviews

5
0%
4
0%
3
0%
2
0%
1
0%
0
0%

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *

    You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

    Thanks for submitting your comment!