Гайморит називають гостре або хронічне захворювання верхньощелепної придаткової пазухи носа (за автором – гайморової). Гайморова пазуха є парною порожниною в кістках лицьового черепа (верхньої щелепи), в нормі заповнену повітрям, і є найбільшою придатковою пазухою. Вона з’єднується з порожниною носа та бере участь у формуванні тембру та звучності голосу, оскільки є резонатором. До інших важливих функцій відносяться: формування нюху, зігрівання та зволоження повітря, захисна функція (при попаданні грубих частинок, що містяться в повітрі, слизова оболонка дратується і виникає рефлекторне чхання та очищення слизової оболонки).
Гайморит – найпоширеніша патологія серед хвороб придаткових пазух (синуситів) і одне з найпоширеніших захворювань ЛОР-органів у дитячому віці після 7 років. У зовсім маленьких дітлахів через анатомо-фізіологічні особливості не до кінця сформована верхньощелепна порожнина, тому малюки, як правило, не можуть захворіти на гайморит.
Причини
Причини виникнення гаймориту різноманітні. Інфекція може проникати у пазухи носа внаслідок поширення запального процесу з носа чи зубів. Збудниками гнійного гаймориту часто виступають стафілококи, стрептококи, рідше синьогнійна паличка.
Основними причинами появи гаймориту можна вважати:
- Гострий риніт, який спричинений переохолодженням, ГРВІ чи іншими інфекційними захворюваннями.
- Стороннє тіло у носовому ходу.
- Плавання та пірнання.
- Каріозні зуби.
- Травми кісток лицьового черепа (ушкодження носа, верхньої щелепи, орбіти).
- Викривлення носової перегородки та інші аномалії розвитку кісток лицьового черепа.
- Алергічний риніт (поліноз).
- Аденоїдні вегетації.
- Зниження імунітету, що може призвести до затяжного перебігу гаймориту та формування хронічного процесу.
Причиною розвитку основних скарг при гаймориті є запальний процес і набряк слизової оболонки в самій пазусі, через яку порушується її повідомлення з носовою порожниною. Це призводить до підвищення тиску всередині пазухи, застою слизу та приєднання бактеріальної інфекції.
Види гаймориту
За формою гайморит може бути:
- Ексудативним.Характеризується наявністю різноманітних виділень, які можуть бути серозними, гнійними, геморагічні. Серозне відділення виникає при катаральному гаймориті, коли переважають гіперемія та набряк слизової гайморової порожнини, а виділення з носа рясні, слизові та прозорі. Гнійний гайморит протікає важче. При цій формі у верхньощелепному синусі накопичується гнійний вміст, який густіший, ніж серозний, через що виникають проблеми з евакуацією відділяється з порожнини і підвищується ризик появи серйозних локальних ускладнень (остеомієліт кісток лицьового черепа, неврит трійчастого або лицьового нерва). Геморагічна форма характеризується наявністю крові у виділеннях. Може виникати при підвищеній проникності судин або їх розплавленні гнійним вмістом.
- Продуктивним, при якому спостерігається розростання або витончення слизової оболонки пазухи. Можлива пристіночно-гіперпластична форма (потовщення слизової оболонки), поліпозна (слизова оболонка розростається у вигляді поліпозних утворень, що нагадують виноградний гроно) та атрофічна (стоншення слизового шару, зниження кількості функціональних секреторних клітин, що призводить до порушення синтезу слизу та сухості).
За характером течії виділяють гострий та хронічний гайморит. Хронічна форма зустрічається у дітей, які мають ослаблену імунну відповідь у поєднанні з аномаліями розвитку носа чи носових пазух. У ряді випадків хронічний гайморит може розвиватися внаслідок не остаточно вилікуваного гострого процесу. Найчастіше діагностується гнійна та поліпозна форма, рідше алергічна (серозна) та гіперпластична.
За поширенням запального процесу та шляхи проникнення інфекції у верхньощелепну пазуху гайморит буває:
- Риногенний. Внаслідок ринітів, ГРВІ.
- Одонтогенний. Інфекція проникає із каріозних зубів.
- Травматичний. Виникає внаслідок поранення та травматичного пошкодження пазухи.
- Гематогенний. Поширення відбувається через кров за наявності основного осередку інфекції.
Залежно від локалізації процесу розрізняють односторонній та двосторонній гайморит.
Симптоми
Початкові симптоми гаймориту неспецифічні. Характерно гострий початок захворювання із підвищенням температури тіла, загальною слабкістю, закладеністю носа, також спостерігається гугнявість голосу. Надалі відбувається прогресування процесу з появою типових ознак захворювання:
- головний біль;
- зниження чи відсутність нюху;
- виділення з носа (спочатку серозні, потім гнійні; при одонтогенному гаймориті виділення з неприємним запахом);
- почервоніння шкіри під носом.
Дитина скаржиться на біль та почуття тяжкості у місці проекції гайморової пазухи, які посилюються при нахилі голови вниз та при натисканні на верхню щелепу. Біль може поширюватися на зуби, віскі, очі чи вуха. При закупорюванні нососльозного каналу внаслідок запалення можлива сльозотеча та світлобоязнь, почервоніння очей з розвитком вторинного кон’юнктивіту.
За наявності у дитини таких скарг, особливо гнійних виділень, слід негайно звернутися до лікаря. Розвиток ускладнень у дітей виникає дуже швидко, і тільки раннє звернення до лікаря та вчасно призначене лікування допоможе уникнути ускладнень.
Діагностика
При огляді лікар звертає увагу на характер та кількість виділень із носа. При риноскопії (огляді порожнини носа за допомогою спеціальних дзеркал) виявляють гній або слиз у пазусі та носових ходах, зміни слизової оболонки, характерні для кожної окремої форми гаймориту: почервоніння, гіпертрофія або поява поліпів.
Окрім огляду, використовують лабораторні методи. Загальний аналіз крові здатний показати наявність запального процесу у організмі. Для визначення збудника (при бактеріальних гайморитах) здійснюють посів виділень із подальшою перевіркою на чутливість до антибіотиків.
Найінформативнішим методом діагностики гаймориту є рентгенографія придаткових пазух. При необхідності можуть застосовуватися КТ- та МРТ-дослідження, діагностична пункція гайморової пазухи.
Методи лікування
Вибір тактики лікування гаймориту залежить від його виникнення. При одонтогенному гаймориті важливим є лікування або видалення ураженого зуба. Основне завдання при лікуванні цього захворювання – створення умов для достатнього відтоку запального вмісту пазухи. Для цього використовують назальні судинозвужувальні препарати, кортикостероїди, антигістамінні препарати. Наступним завданням є антибактеріальна терапія, спрямована безпосередньо на збудника. При більш тяжкому перебігу вдаються до пункції (проколу) пазухи для евакуації вмісту, після якого промивають пазуху розчинами антисептиків і також призначають антибактеріальну терапію
Лікування поліпозного гаймориту та великих кіст гайморової пазухи – хірургічне. При тяжких гнійних формах та наявності ускладнень може застосовуватися гайморотомія (оперативне втручання з видаленням змінених тканин)
Наслідки
При своєчасному зверненні до лікаря та дотриманні рекомендацій гайморит має сприятливий прогноз. Однак при тривалому ігноруванні симптомів, самолікуванні та ослабленому імунітеті хвороба швидко прогресує та викликає важкі ускладнення, які можуть зачіпати всі структури, розташовані в лицьовому та мозковому черепі.
Основні ускладнення:
- Перехід гострого гаймориту у хронічну форму.
- Поширення інфекції з формуванням менінгіту (запалення мозкових оболонок), отиту, запальних захворювань очної ямки, тонзилітів та аденоїдитів.
- Втрата нюху.
- Гнійні форми гаймориту можуть спричинити остеомієліт, абсцеси кісток лицьового черепа.
- Набряк соска зорового нерва, що призводить до зниження зору.
