Терміном «дифтерія» називають гостре інфекційне захворювання, викликане бацилою Corynebacterium diphtheriae. Дана патологія характеризується специфічним місцевим запальним процесом з утворенням фібринової плівки у місці проникнення збудника, супроводжується вираженими явищами інтоксикації, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок.
1991 року ВООЗ оголосила про епідемію дифтерії в Україні, яка тривала до 1998 року з піком захворюваності 1995 року. За цей період на дифтерію перехворіло понад 19 тисяч осіб, з яких 696 випадків закінчилися летальним кінцем. Причиною таких високих показників захворюваності називають недоліки у проведенні вакцинації дитячого населення та ревакцинації у дорослих. Серед дітей випадки захворюваності найчастіше реєструвалися у вікових групах 3–6 років, а також 15–17 років. Серед дітей часто виявлялися важкі форми, і навіть форми з поліорганними ускладненнями.
Після проведення масової імунізації епідемія цього захворювання була пригнічена, проте повної ліквідації захворювання не було досягнуто. Сьогодні в Україні знову реєструється тенденція до активізації дифтерійної інфекції. Кількість вакцинованих від дифтерії дітей, за останніми даними, становить менше ніж 50%, що є критичним числом для розвитку епідемії.
Причини розвитку дифтерії
Збудником даного захворювання є дифтерійна паличка (інша назва: паличка Леффлера – на прізвище вченого, який вперше описав властивості цієї бактерії), яка відноситься до роду коринебактерій. Головною особливістю цього збудника є здатність до утворення специфічного потужного дифтерійного токсину, який є причиною основних структурних змін, що спостерігаються при даному захворюванні. Однак здатність виділяти токсин є не у всіх штамів, а тільки у токсигенних, які здатні викликати дифтерію.
Джерелом інфекції при даному захворюванні є хвора людина та бактеріоносій. Особливо небезпечні з епідеміологічного погляду носії, оскільки носійство зазвичай має безсимптомний характер. Сприйнятливість до дифтерії дуже висока. Інфікування найчастіше відбувається повітряно-краплинним шляхом, також можлива передача через інфіковані предмети побуту (канцелярія, іграшки, посуд), руки. Рідше зустрічаються харчові спалахи, при яких бактерія виявляється у забрудненій воді, молоці та кондитерських виробах.
Найчастіше вхідними воротами інфекції виступають слизова оболонка ротоглотки, ніс, горло. Дещо рідше – кон’юнктива, вуха, зовнішні статеві органи, шкірний покрив. Після проникнення в організм бактерія локалізується та розмножується в ділянці вхідних воріт, викликаючи місцеву запальну реакцію. Дифтерійний токсин, що виникає після розмноження бактерії, впроваджується у клітини слизової оболонки, де втручається у синтез білка, що призводить до утворення місцевого вогнища некрозу. Запальна реакція посилюється, виникає локальне розширення та підвищення проникності судин, що призводить до випотівання рідини, багатої на фібрин. Просочування некротизованих мас фібрином призводить до утворення характерної для дифтерії плівки, особливості якої залежить від місця локалізації процесу.
Види дифтерії
У класифікації захворювання варто виділити такі види:
Клінічні форми дифтерії, що виділяються залежно від локалізації процесу:
- дифтерія глотки;
- дифтерія носоглотки (назофарингеальна дифтерія);
- дифтерія гортані (дифтерійний круп);
- дифтерія шкіри;
- Інші форми дифтерії: дифтерія очей, зовнішніх статевих органів.
За поширеністю процесу розрізняють такі види захворювання:
- локалізована – патологічний процес локалізований лише на одному анатомічному освіті і не виходить за його межі (приклад – дифтерія мигдаликів);
- поширена – процес виходить за межі анатомічної одиниці на навколишні тканини (приклад – дифтерія мигдаликів, але з нальотом мовою);
- комбінована – уражається кілька анатомічних утворень відразу (приклад – дифтерія мигдаликів та гортані).
За характером місцевих змін тканини, що визначаються візуально, дифтерія буває:
- катаральна – є набряк, почервоніння; можливе виявлення не яскраво виражених павутиноподібних нашарувань;
- острівчаста – на тлі набряку та почервоніння візуалізуються накладення у вигляді окремих острівців;
- плівчаста – уражена ділянка покрита суцільною щільною плівкою.
За ступенем тяжкості, що визначається клінічною картиною, інтоксикаційним синдромом та характером ускладнень, виділяють такі форми дифтерії:
- легка;
- середньоважка;
- важка (гіпертоксична та геморагічна форми).
Крім маніфестних форм дифтерії, що супроводжуються клінічними проявами, окремо виділяють бактеріоносійство, яке може бути:
- короткочасним – дифтерійна паличка виділяється в аналізах до 2 тижнів;
- середньої тривалості – від 2 тижнів до 1 місяця;
- затяжним – від 1 до 6 місяців;
- хронічним – понад 6 місяців;
- транзиторним – виділення збудника спостерігається лише в одному дослідженні.
Симптоми дифтерії
Прояви дифтерії різні за різних форм захворювання. Однак є загальні ознаки, характерні для того чи іншого виду хвороби.
Для назофарингеальної дифтерії та дифтерії мигдаликів характерно:
- Гострий початок захворювання з підвищенням температури при легких формах до 37,5°С, середньоважких – 38-38,5°С, важких – до 39,5-40°С. При тяжкому перебігу в перші години температура може бути високою, але надалі вона знижується, і може навіть бути в межах норми, спостерігається невідповідність тяжкості захворювання та гіпертермії.
- Явища загальної інтоксикації: слабкість, ломота в тілі, головний біль, неспокійний сон, біль у м’язах та суглобах, зниження апетиту.
- Біль у горлі, часто помірна (не є провідним симптомом).
- Місцеві зміни на слизовій оболонці. Визначаються накладення на мигдаликах, які щільно пов’язані з епітелієм і важко відокремлюються.
- Серцево-судинні прояви: блідість шкіри, посиніння (ціаноз) губ, нігтьовий фаланг, задишка при навантаженні.
- Набряклість підщелепної області та шиї.
- Закладеність носа.
- Збільшення лімфатичних вузлів.
При дифтерійному крупі спостерігаються такі симптоми:
- «Горючий» кашель, галасливе дихання.
- Осиплість голосу.
- Ознаки дихальної недостатності, можлива обтурація дихальних шляхів.
- Кашель.
Дифтерія переднього відділу носа зустрічається досить рідко, основним її проявом є закладеність носа слизовим відокремлюваним. Загальний стан дитини не порушується. Інші форми дифтерії (шкіри, очей, зовнішніх статевих органів) характеризуються місцевими змінами, утворенням фібринозних накладень певної локалізації.
При виявленні у дитини перелічених ознак слід негайно звернутися до лікаря.
Діагностика дифтерії
Початковим етапом при діагностиці даного захворювання є огляд дитини, в ході якого лікар виявляє ряд перелічених раніше ознак захворювання, оцінює характер змін на слизових оболонках, звертає увагу на вигляд, густину, колір нашарувань. Також лікар детально вивчає епідеміологічний анамнез: чи знаходилася дитина в контакті з інфекційними хворими, чи зараз хворіє хтось із родини чи оточення.
Потім звертаються до лабораторних методів дослідження. У загальному аналізі крові можливі такі зміни, характерні для більшості бактеріальних інфекцій: підвищення лейкоцитів крові та прискорена ШОЕ. Однак ці зміни неспецифічні, тому для визначення збудника проводять бактеріоскопію мазка з ротоглотки та носових ходів. Серологічні методи застосовуються лише для ретроспективної діагностики.
Методи лікування дифтерії
Усі діти із дифтерією обов’язково підлягають термінової госпіталізації. Дитині призначають постільний режим та дієту з високим вмістом поживних речовин. З медикаментозного лікування головним є протидифтерійна сироватка, дозу якої вибирають залежно від ступеня тяжкості дитини. Крім сироватки призначають антибактеріальні препарати, протизапальні засоби, при тяжкому перебігу – гормональні препарати.
Самостійне лікування цього захворювання є неприпустимим та вкрай небезпечним для дитини.
Наслідки дифтерії
Загалом, при ранньому зверненні до лікаря та легкому перебігу прогноз даного захворювання сприятливий. Однак нерідко спостерігаються ускладнення, які можуть виникати у будь-який період захворювання. Основні з них:
- Інфекційно-токсичний шок . Найважче ускладнення, яке виникає на 1-3 добу хвороби. Виявляється різким зниженням артеріального тиску через токсичну дію дифтерійного екзотоксину.
- Міокардит . Найчастіше ускладнення. Виявляється слабкістю, задишкою, порушеннями ритму серця.
- Ураження нервової системи . Характерно ураження черепних нервів (у ранній період хвороби), а також мляві паралічі (в пізні терміни), енцефаліт.
- Гепатит . Виникає як наслідок порушення кровообігу у печінці, проте протікає лише як гострий процес і згодом не перетікає у хронічний гепатит.
- Неспецифічні порушення пов’язані з приєднанням вторинної бактеріальної флори: пневмонія з явищами дихальної недостатності, отит та інші.
- Ураження нирок із розвитком нефротичного синдрому.
